Коли я був маленьким, мій тато тоже іноді був дружинніком, не національним правда, а народним, тоді слово національний було не модне ще.
Прєдставітєлів робочих колєктівів якось час від часу заставляли слєдіть за общєствєнним порядком на вулицях.
Ну як ото в фільмі «самая обаятєльная і прівлєкатєльная» чи в тому, шо про зайчика, з Биковим, помните?
— бєрітє етіх двух і ідітє
— куда?
— вдоль по уліце а потом назад.
Називалось це ДНД — добровільна народна дружина, а тато з колєгами розшифровували це «дуракам нєчєго дєлать».
Єстєствєнно, вони нікуди не ходили, ні по яким вулицям, ніяких хуліганів не ловили, а тупо поочєрьодно завалювали толпою до когось із компанії і бухали.
Микола Воськало
