Мені, ото, цікаво чому цей полемічний срач довкола Висоцького, Цоя, Стуса оминув Челєнтано?, який теж недавно свякував свої 80-ть, і який теж значно популярніший за Стуса в Україні.
В’ятрович зумисне і правильно спровокував дискусію.
Вона потрібна. Бодай для того, аби зрозуміти, що держава для популяризації Стуса нічого не зробила. Нічого окрім кволих імітацій.
Цей срач, зрештою, значно більше доклався до популяризації Стуса, ніж усі суч. укр. чиновники.
Боги творили подвиги, але міфи про це складали люди.
Де міфічний фільм про Стуса? Де документ, який досягнув би рівня АРТЕ? Там, де й вечори співаної поезії Стуса!
Саме АРТЕ експонував фільм про Висоцького, де його було зображено послідовним борцем із режимом. У відповідь телеканал росія1, на ювілей Висоцького зробила фільм про алкаша, наркомана, спекулянта і палкого прихильника ссср, але таланавитого, популярного і совкового.
Для днр-лнр Висоцький — рускомірний блатний пацан, не сидів, но в понятіях — взірець для мавпування. Для значної частини України – ностальгія протестної юності. Для них можна було б зробити фільм про Висоцького — руйнівника ссср.
Але кебети на фільм, який справді чіпляв би душу, скажімо, про самоспалення Гірника — нема… Куди вже їм.
Власне, Стус для 85% українців — хто?
Чорно-білий портрет на фредстрічці, не більше.
Держава — репресивний і пропагандистський апарат. Репресії є. А пропаганда?
У сучасному світі міфи вже творить держава, а подвиги — люди. Подвигів достатньо, а міфів — зась.
Нинішнє українське суспільство, просякнуте тривогами і стражданнями, спрагле міфів, змушене, на жаль, тамувати свою спрагу чужими міфами…
Андрій Шкіль
