Дід Логвин похований на нашому «домашньому» кладовищі, на горі, яка називається «Весела гора». В цьому є якась велика іронія: цвинтар на Веселій горі… В далині видно Велику Ріку. «І Дніпро, і кручі»… За рікою, на тім березі — Черкаси. На старому, закинутому й забутому кладовищі десь поховані мій прадід Агей Павлович, і прапрадід Павло Григорович. Але, вже не знати де.
Ми живемо на такій Землі, де навіть могили не старіють. Просто забуваються… Я лише вгадую сам собі, по окремим горбам, порослим травою. Мабуть, оце дід, а оце – прадід. Мені відомо, що мій прапрадід Павло був чомусь моряком. Більше мені про нього не відомо нічого…
Дід Логвин – 1895-го року народження. Це було дуже давно. На його роки припали всі ті лихоліття, які може вигадати людина. Революції, світові війни, громадянська, голод, розкуркулення… Великі потрясіння.
Воював у Махна, ще в якихсь локальних отаманіях, в червоних партизанах Боженка. Казав, що знав Щорса. Його одноліток. В 1941-му потрапив в оточення, під Києвом. Полон, концтабір. Звідти втік. Зрештою, дід стільки набачився світу, що на старість осліп. Глаукома. Стомилися очі, стомилося життя. Працював головою колгоспу, а потім стеріг баштан. Карʼєра!
Діда часто кусала оса за язик, коли він їв борщ. Бо був сліпий. Дід матюкався. Батько натягнув дідові проволоку, щоб він по ній ходив в уборну. Ми з сестрою ту проволоку перевʼязували і «вели» діда в берег, в болото. Дід матюкався. Діти часто жорстокі люди, хоч і без лукавого. Просто так…
Дід за все життя прочитав одну книжку про Робінзона Крузо. І переказував мені її разів сто. В мені досі все завмирає, коли згадую, як Робінзон вперше за кілька років побачив на піску людські сліди. Ще дід спеціально для мене вигадував казки. Про зайця. Зайця звали Степан.
Я дідів онук.
Днями був у діда. На хресті сидів одуд. Він часто там сидить. Може, то й ти, Діду! Бувай, Діду!…
Віталій Чепинога
