1 вересня. 2023 року… Зазвичай, я цураюся пафосу. Бо пафос творить ілюзію, оману. Але іноді цей пафос — просто наша буденність. Того дня в Києві бачив дітей, які йшли містом з Першого дзвоника. У вишиванках. Бачив, як вони стискали в своїх ще слабких кулачках ті жовто-синьо прапорці. Як вони дивилися на місто, одне на одного, на світ. Це — нова Україна! Це абсолютно нова Україна. Та Україна, якої ми й самі ще не знаємо…
Це не просто діти. Це діти, які в свої сім років можуть відрізнити звук грому й осінньої грози від звуків 
виходу ППО. Це — діти Воїнів, це — онуки Воїнів, це вже й самі Воїни!
В лютому минулого року, на самому початку війни, була така новина, як рашистська ракета кудись упала і збурила з землі старі, віковічні пласти.
Як з глибин віків вийшли на поверхню прадавні рубила, камʼяні сердечники, наконечники стріл, мечі, шаблі. Немовби самі духи предків цієї Землі віддавали найдорожче, що в них є — зброю! Для боротьби.
Такі символічні речі спроста не стаються! Ми свідки народження великої доби — Доби України!
Віталій Чепинога
