Суспільство

Дорога додому…

Живі — не живі квіти, їсти — не їсти на кладовищі у ці поминальні дні… Дебати… І стільки чогось неприємного в цьому всьому… Ми ж все одно всі робимо так, як підказує нам серце.

А я сьогодні вкотре говорила з татом.
— Тату, — казала йому. — Назбирали мамі березового соку. Залишилося тільки ячменем заправити. Буде в погрібці на все літо. Знаю, що тобі важливо знати, що у мами й цієї весни є березовий сік…

… Не здоровиться їй, та вона знову планує садити картоплю.

У Київ не хоче.
Бо це занадто велика відстань від тебе.

А ще наш Богданчик сказав, що якщо ти робив добрі вчинки (а саме так і було!), то Бог має тебе воскресити. І нам всім дуже сподобалася така ідея.

Хоча мені й так всі ці дев’ять років здається, що ти не помер, а просто пішов, ген, далеко до лісу за березовим соком і десь збився з дороги…

Пам’ятаєш, як колись так само ходив за ожиною?
Просто тоді швидше знайшов дорогу додому…

Тетяна Череп-Пероганич

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.