Довбанка — особливий човник, пирога предків наших. Споконвіку їм служила. Тепер не знайдеш у селі вже тих майстрів,аби довбанку вимайстрували. Що цікаво, немає в ній перекладини-лави, а лише такий дивний стільчик, що крутиться всюдибіч, коли сидиш, аби керувати, щоб човник не перекинувся.
На довбанці треба неабияк уміти «ходити» плесом. Дядько Радуль (це по-вуличному), а насправді його прізвище – Піскун. Так ось був він затятий рибалка, і коли траплялося риби не спіймає, то нагребе у торбу мушлі або камінців і каже: «Хай люди радіють, що я риби багато упіймав...». Завжди з посмішкою був дядько, навіть коли його сварлива дружина шпетила, любив односельців, радів усьому на світі. Тому, мабуть, і Радулем прозвали…
Немає вже дядька Радуля. Лежить самотиною його довбанка і ліс сосновий про щось сумне шумить…
Сосновий ліс такий молодий, красивий і такий стрункий-стрункий. І Тетерів несе свої води за роками, що, мов швидка вода, спливають. Тече Тетерів із чаплями на берегах, досі повноводний та повнорибний…
Аліна Третяк
