Здосвіта Ілля прогнав парадом отарисько купчастих хмар. Вони сунули грузьким сонним валом, снуючи під собою сиру тінь і пахмур. Одразу густо пахнуло цвітом кропу, хамличчям, затерпло у ніздрях дихом чорнобривців. Те пахілля, яке колись так бадьорило мене кождого Божого вересневого ранку…
… Коли з ранцем за плечима гасав з нашого горбочка до Жирака, а там через кладку з хисткими тополевими поренчами на бурту і нею підтюпцем у село, до школи.
Дих Осені.
Умиротвореної, погідної, яка вже частує плодами, але ще не спиває зелені, засіває перлами павутиння, але ще не відпускає його в політ, нуртує соки у яблуках, але ще не впоює їх вином, бадьорить росу, але ще не сивить її, ворохобить літо, але ще не обаблює його…
Валерій Ясиновський
