У Олі в дитинстві був друг.
Справжній. Це був Півник з інкубатора, і вона його вигодувала, як квочка…
Оля ходила до молодших класів школи.
Щодня Півник проводжав її на уроки до мосту через залізницю, а потім так само зустрічав.
Птахам робили вакцинацію і Півника паралізувало.
Оля плакала, перев’язувала Півнику стерті лапки, доглядала його, носила на руках, і так гуляла з ним.
Зараз вона мені розказує, що найвиразніший спогад її дитинства – як Півник на стертих культях виходив до мосту зустрічати її зі школи. Він ледве пересувався, кульгав і волочив ноги, але щодня виходив до неї назустріч…
Валентин Ткач
