Мабуть, я вже геть здитиніла. Ця чашка нагадала мені школу. Напевно, у класі 4-5 ми самі, без учительки і вчительського сценарію поставили новорічну виставу. Автором сценарію і головним режисером була я. Не було в тій казці дєдушкі Мороза, була вона українською мовою, бо й наша 101 школа, що між Лук’янівською тюрмою і Лук’янівським базаром, була українська.
Я і моя найкраща подружка Галя виконували в тій казці роль гномів — Гімпічка і Пімпічка, які й зображені на цій чашці. Я й досі пам’ятаю їхній віршик, що ми використали у сценарії.
Був він у перекладі Марії Пригари:
Гімпічок і Пімпічок
Сиділи під грибком,
Гімпічок був карличок,
А Пімпічок був гном.
Вони сиділи під грибками
І лопотіли ковпачками,
Полопотіли тижнів п’ять
Та й потомолися і сплять,
Отож дивись, не йди туди,
Нам Гімпа й Пімпа не збуди.
Малкович вибрав інший переклад — у нього вже фігурують Гімпелхен і Пімпелхен, але я все ж люблю Гімпічка і Пімпічка.
Бороди у нас з Галею були з вати, під ними було дуже спекотно. Костюмчики ми мали червоні, червоні були й ковпачки. Головний інженер з маминої роботи Петро Васильович склеїв мені з картону чарівного ліхтаря і розмалював його так майстерно, що я зберігала той ліхтар дуже довго.
Скільки ж радості тоді було у нас!!!
Усе це дійство відбувалося у спортзалі, під справжньою ялинкою, глядачі гаряче нам аплодували. Така ось була самоорганізація.
Роксана Харчук
