Пішов я сьогодні на басейн, поплавав, а потім зазирнув до інфрачервоної сауни. А там на лаві сидить дівиця рум’янолиця, ніжки розкарячила і медитує…
Нє, жиби мені тото заважало, навпаки. Але з-під купальника на всі боки визирала така вражаюча тропічна рослинність, що хоч-не хоч, а таки глипнеш. Відведеш око, а потім знову – глип.
Врешті я не витримав і поцікавився:
– Як часто ви свій газончик підстригаєте?
Оскільки це діялося в Винниках, де майже всі всіх знають і балакають з першим ліпшим, як з давнім знайомим чи сусідом, вона, мабуть, взяла мене за сусіда та й каже:
– А чо би я мала підстригати? Мама тим займається.
– Певно, манікюрними ножичками?
– Нє, садовими.
– Ага, то мама за тим пильнує.
– Йо, але тато теж.
– О! І тато! А що робить тато?
– А він, коли тля атакує, то бризкає.
Я уявив собі, чим він може бризкати, і подумав, жи на якихось збоченців натрапив. А вона помовчала трохи і додала:
– Він ще й поливає.
– Щоб помити?
– Нє, щоб освіжити.
– А нині як? Освіжали?
– Нє, нині був дощ. Але тато там навіть в дощ любить колупатися. Встромив посередині кілочок з двома дзвіночками, а зверху почепив вітрячок. Вітер дме, дзвіночки дзеленькають, вітрячок крутиться і хурчить.
– Певно, електрику жене до хати?
– Нє. Смороди.
– Які смороди?
– Та там поруч гноївка. Коли вітрячок крутиться, до хати ті запахи летять. Але мама шо кілочок вийме, то тато вставить. І так в кулко. Мама вийме, тато вставить, мама вийме, тато вставить.
– Але я дивлюся, жи особливо виткі рослини вибиваються поза межі газончика.
– Так, то правда. Тоді мама бере ножиці і стриже.
– Але давно не стригла.
– Нє, бо тато прочитав, що виткі рослини – знахідка для дизайнера. І не дав стригти. На тому вони посварилися.
– А вам, певно, подобається з тими виткими рослинами сі бавити – на палець накручувати, скубати… Нє?
– Нє, то всьо татова парафія. Раз він їх наскубав, зробив собі вуса і так ходив по хаті.
– А вам не хотілося, аби ще хтось побавився тими виткими рослинами?
– Та чо нє? Мені не шкода. Але чо вас саме ті виткі рослини зацікавили?
– Нє, жиби конче виткі, але якби такво попестити…
– Та приходьте і пестьте.
– Коли мами й тата не буде?
– Нє, коли пес буде припнятий. Бо як вискочить з буди, то штани полатає.
Юрій Винничук
