Ніч.
Тиха вулиця. Порошить сніг. З людей — лише я і зустрічний.
Ми разом підійшли до урни зі сміттям.
Я викинув лушпиння мандарина, яке ніс сюди метрів за сто. Він теж щось ніс здаля — вже не потрібне, і теж з полегшенням кинув його до урни.
Ми з ним завмерли на коротку мить, перезирнулись, посміхнулись і мовчки розійшлись.
Слів не потрібно, коли ясно: навколо — ні душі, жодних свідків… А ми — бредемо глибоким снігом, шукаємо урну…
Які ж ми молодці…
Не свині. З роком Свині нас!
Василь Яцура
