У древні часи люди хворіли рідко. Практично один раз. Тепер лікують все. Проте не всім. От Вітя підхопив нехорошу хворобу. Щоб нічим не захворіти — Вітя їв часник, а треба було користуватися презервативами. Ну, нема шо робити, він пішов до відомого закладу на колишній вулиці Челюскінців. Там його почали лікувати.
А він почав думати про те, чому так сталося? Повівся на колір волосся. Бо не знав, що перефарбовування білявки у брюнетку назтвається — «штучний інтелект». І повівся саме на інтелект. А він виявився штучним.
Вітю вилікували. Правда, він довго не міг подзвонити, бо телефон після ліків не розпізнавав обличчя. Кохання немає. Йдіть спати.
Бажання
Генадію, щоб добратися до роботи, треба було йти вулицею Кобилянської. Але він встидався, бо Кобилянською не можна йти діловим кроком, а лише — прогулянковим. Тому Генадій йшов на роботу іншими вулицями — Головною, Франка і навіть Українською. Він йшов на роботу швидко, щоб не передумати.
Але одного разу Генадій таки пішов на роботу вулицею Кобилянської. Він йшов і пишався. Коли людині немає чим пишатися, вона пишається тим що не пʼє і не палить. Але Генадію було чим пишатися. Він пишався містом і собою в ньому.
Його мало хто розумів із перехожих. Ну, Генадій, так Генадій! Хіба це диво? Перехожий як перехожий, а куди він йде — нема різниці. Ніхто не зрозумів, що саме він хотів, тому Генадій досі хоче… І ходить тепер на роботу лише вулицею Кобилянської.
Володимир Килинич
