Черговий рейс за маршрутом захід-центр…
Вранці перед відправленням – дзвінок. Приємний дівочий голос: «Я там забронювала… Я дуже хочу! З вами!!! В Рівне… — вона говорила дуже рваними фразами. – Я – Іра…».
До місця збору Іру привезли на сріблястій «Мазді».
Високий статний мужчина, вальяжний і мегавпевний у собі, нікому не дозволив пакувати її речі у мій багажник. Навіть Ірі. А я спостерігав за процесом і думав, що ніколи ще не зустрічав такого перфекціоніста!
Валіза мала стояти саме так, на лівому боці, дорожня сумка – тільки тут, ручки під певним кутом, коробки із новими туфлями – саме у такому порядку!
Поцілунок на прощання тривав 11 хвилин!
Так, ми фіксували час!!! Бо сонце пекло прямо у вітрове скло, всім було дико некомфортно, а вони все ще шепотіли на вушка одне одному різні приємності!..
Перше, що вона сказала, коли ми рушили: за цю поїздку вона хоче розрахуватися якнайшвидше, в ідеалі – прямо зараз! Сиділа дуже зосереджена, напружена і не переставала дивитися в телефон.
А ще хвилин за 15, коли ми навіть не встигли покинути околиці Львова і саме наближалися до розвилки на Луцьк і Рівне, вона раптом м’яко поклала руку на моє плече: «Ось там заправка… Зелена… Мені туди… І вибачте, я вже приїхала… — вона продовжила говорити своїми фірмовими рваними фразами, а завершила майже співаючи: — Якось все так дуже несподівано вийшло…».
Ми дружно закивали головами, даючи зрозуміти, що і для нас все це трохи дуже несподівано.
На заправці до нас вже миготіла фарами та аварійкою – … «Мазда»! Такої ж моделі, але темнішого кольору! А її водій був якимось контекстуальним близнюком першого драйвера: та ж сама супервпевненість у собі, злегка зневажливий погляд, артистизм рухів, навіть зовнішній вигляд.
Коли вони вже відцілувалися і новий водій акуратно перепаковував Ірині речі із мого багажника у свій, я думав тільки про одне: хто ж із них є більшим перфекціоністом?!!
Бо якщо при посадці я вважав Першого якимось еталоном, то зараз побачив, що і Другий практично нічим не поступається: замочок до замочка, коробки із туфлями укладалися не лише за формою, але й за кольором…
А ще я подумав: якби ці мужчини були знайомі, вони би, напевно, дуже міцно дружили!!!
*Ім’я головної героїні, на всяк випадок, злегка видозмінено…
Юрій Патиківський
