Нарешті можу розповісти, де я ото свої улюблені гірські черевики збавила. Насправді, вони подерлися самі, бо багато років не ходили по каменюках, пролежали в шафі без діла, «образилися» і підбори просто струхли. Сподіваюся, знайду майстра, який підіб’є нові підбори.
А тепер про прекрасні місця Побужжя. Це — Миколаївщина з її неймовірними пейзажами. Щиро раджу відвідати. Мигія, Радонове озеро, каньон у Южноукраїнську — це тепер моя любов назавжди. Окрім 
прекрасних туристичних маршрутів скелями, каньонами є ще й суперовий упорядкований пляж. Та й саме місто атомників зовні акуратне і чисте.
Здивувала відсутність туристів. Правда, завдяки цьому майже ніде нема сміття. Якщо його своєчасно прибирають, то просто молодці!
Природа — цвіте і пахне розмаїттям квітів, трав, п’янить цвіт глоду; лоскоче погляд ковила; водойми тішаться повноводдям. Влітку трава вигорить і буде вже не так яскраво. На в’їзді в одне село бачили крупну куріпку, дорогою в інше — різнобараних фазанів, вони просто щипали траву на узбіччі.
Горбистий ландшафт – ще одна особливість цих країв. Їдеш — і душа співає від навколишньої краси. Радують пшеничні поля… Радонове озеро утворилося в колишньому гранітному кар’єрі. Ми були на ньому вранці, коли вода — чистої бірюзової сльози. Зі скель і містка старовинної ГЕС милувалися мигійськими порогами Південного Буга. Їздили подивитися на Південноукраїнську АЕС та її величезні ставки-охолоджувачі. Місцеві кажуть, що в них живе «варена» риба.
З приємного — всі ці прекрасні місця розташовані на невеликій відстані одне від одного, на Радоновому озері є кемпінги. З неприємного — погані дороги. Регіональні ще сяк-так ремонтуються, їхати нормально. В Южноукраїнську їх теж підтримують, а от Первомайськ прикро вразив — там взагалі доріг нема, самі лиш ямки глибиною по півметра, з деяких строменять «попереджувальні» мішки — страшне й сумне видовище. Їздити містом – справжнє катування. Дивує рівень міських владців, яким, напевно, «у кайф» пересуватись тими вирвами.
А загалом – місто сподобалось.
Все зелене, в квітучих каштанах, у старих житлових районах люди живуть, ніби в парках. І ще тут можна поїсти смачного хліба, з яким, скажімо, у Чернігові давно великі проблеми. Населення веселе й гостинне…
Отже, Миколаївщина варта, аби знайти час для подорожі сюди тим, хто ще не був.
Наталія Потапчук, «ГРІНЧЕНКО-інформ»
