Про себе я називав її Глафіра. Вона ходила інколи вулицею Ольги Кобилянської у відвертому і крикливому макіяжі та з екзотично пофарбованим волоссям на голові. Така елітна тропічна папуга на тлі прісного радянського міста, в якому між тим лишалась неперевершена архітектура. Казали, що вона була колись коханкою румунського короля. Інші те заперечували і запевняли: всього-навсього дорога повія.
Я згадав її, бо тепер так не ходять вулицею Кобилянської. Ніхто! Навіть сама королева, якщо би зненацька приїхала до Чернівців, так, як Глафіра, йти не зможе!
Скільки було у тій ході Глафіри почуття власної гідності, виклику, краси! Чоловікові тодішньої радянської зарплати вистачало би лише на те, щоб провести таку жінку хіба масним поглядом до кінця Кобилянської.
Вона ніколи не заходила у магазини і не купувала радянське морозиво чи, не дай Боже, пиріжки. Вона просто йшла вулицею, ні на кого не звертаючи уваги і не озираючись.
Бо вона була вільною і добре знала, що у гарної — навіть колись — жінки в Чернівцях не може бути хорошої репутації.
Володимир Килинич
