На «Збручі» прочитав цікавий текст Тараса Прохаська про вікове погіршення зору та пов’язані з цим світоглядні метаморфози людини. Очі, зір, бачення — надзвичайно складний механізм. Але — земний, людський. Хоч і «божого задуму». Ми самовпевнено думаємо, що бачимо світ таким, як він є. Хоча яким він є насправді, — нікому невідомо. Я так підозрюю, що світ значно складніший, цікавіший і яскравіший, ніж нашим очам видається.
Мій дід, на ім’я Логвин, був сліпий. Дід любив обідати влітку надворі, під грушею «бера». Тому діда часто кусала оса, яка падала з груші в миску з борщем чи варениками. Моїм обов’язком було стояти біля діда, і казати йому, коли оса впаде. Часом я повідомляв дідові, що впала оса. А часом — не повідомляв. Бо в дитинстві природня цікавість та вроджений інтерес до сильних людських емоцій ще переважають абстрактне милосердя й співчуття до ближнього.
Другим моїм обов’язком було втягувати бабі нитку в голку.
Часом баба давала мені три рублі «на канхвети».
— Не бачу, це троячка чи пʼятьорка? — сумнівалась баба
— Троячка, — казав я.
— Не бреши! — казала баба.
Погіршання зору впливає на людину більше, ніж нам видається. Поступово ми вчимося насолоджуватися контурами предметів, абрисом, бо деталей та подробиць вже не розгледимо. З віком людина часто стає поблажливіша й не така прискіплива до інших. Бо ми вже не бачимо чужих вад та недоліків. Вади зору пом’якшують душу. Бачити треба не все, й не всіх.
Як зняти окуляри — то світ відразу стає значно цікавіший і загадковіший. Бо ти не бачиш, а вгадуєш… Сидиш і гадаєш: то кіт стоїть, чи кабачок лежить? Цілий квест! І якщо кабачок раптом кудись побіг, то скоріше за все таки кіт…
В неідеальному зорові є великі плюси. Наприклад, вся полуниця мені чиста, а черешня – нечервива. Одяг вже не забруднюється, і завжди – ідеально чистий цілими тижнями. І спритна молода муха від тебе вже не здатна втекти, бо то не муха, а «шляпка» старого цвяха. І ти вже не вглядаєшся прискіпливо в дату терміну зберігання гречки, бо знаєш, що вона й так свіжа, що їй зробиться?…
І люди всі – красиві й гарні. Трохи однакові, але – гарні. Та ще й є додаткова нагода себе розважити… Бува кому пишеш телефоном: «пішов я срати», ні з того, ні з сього… Літери «п» і «р» на телефоні – поряд. Така несподівана відвертість здатна викликати велику довіру до людини.
Або виходиш вранці на город і вітаєшся з сусідкою, яка щось там собі робить на грядках: «Доброго ранку!». А вона тобі нічого не відповідає, бо то не сусідка, а мішок з картоплею…
Віталій Чепинога
