Новини

Політика — це гра, вистава, спорт…

Я був в Америці рівно 4 роки тому. Сидів в аеропорту Кеннеді, зі здивуванням спостерігаючи, як молоді жінки, прихилившись до плечей подруг, плачуть, не приховуючи розпачу, афроамериканці, зібравшись у групи, щось голосно та агресивно обговорюють, айтішна молодь суворо мовчить, втупившись в екрани леп-топів, тоді як веселі білі дядьки мого віку щось гучно святкують у місцевих пабах разом зі своїми галасливими дружинами та конопатими дітьми.

Пішов і собі узяв 50 «Джеймсона».
— Що відбувається? Що за емоції довкруж? — запитався у татуйованого від шиї до вух і рук пенсіонера.
— Щойно оголосили результати виборів. Переміг Трамп!
— Юху-у-у, — сказав я, — це добре для Америки?
— Єс, — пенсіонер підняв гранчак, — задовбали ці ліваки, соціалісти, неомарксисти… Ніхто не хоче працювати, але всі хочуть отримувати соціальну допомогу. Дістали, факінг шіт…

«Хм, — подумав я сам собі, — здається офіс Порошенка зробив ставку на Клінтоншу… Пролетіли…»

— Ти звідки? – питається тим часом татуйований пенсіонер
— Юкрейн.
— О!, — прицмокнув він гучно, — маєте наразі війну з Росією. Це все через мягкотілість Обами, який не наважився зупинити Росію на самому початку агресії. Голуб миру бля…. — вилаявся дядько досить радикально. — Хей, малі, ходіть до нас, вип’ємо разом! — гукнув до молодих людей, що сиділи за столиком неподалік. — Це мої діти. Ще нічого не мають, нічого в цьому житті не зробили — тому голосували за демократів. Що ти п’єш? Я пригощаю….

За пів години оголосили посадку на рейс до Франкфурта.

— Маю йти! — піднявся я зі стільця вже досить п’яненький, зі здивуванням помічаючи, як до білих дядьків за стійкою доєдналися дівчата, котрі щойно ридали, а потім підтяглися екзальтовані афроамериканці і набурмосені айтішники, що замовляли собі віскі подвійними порціями.

Американський народ швидко прийняв нову реальність, бо прийняття та повага до вибору інших — ознака політичної цивілізованості.

— Політика — це гра, вистава, спорт… — усміхнувся до мене пенсіонер за потиском руки на прощання. — Це як у футболі…. Від того, чия команда виграла, твій особистий бюджет, професійні якості, стан здоров’я, та, вважай нічого, не міняється. Хіба настрій погіршиться або покращиться. Для більшості людей політика — це емоції, а підвищена емоційність ознака ментальної незрілості!

— О так! — хитав я головою. — В Україні всі на емоціях. Через політичні чвари готові повбивати одне одного!
— Дурні люди, — усміхнувся він, — це все одно, що вболівальники київського «Динамо» після поразки повбивали шанувальників «Шахтаря». Тупо, правда?

Я отетерів.
— Я сам с Одєси! — майже чистою російською озвався пенсіонер. — Слєжу за собитіямі в Українє. Всьо будєт ок! Ми вас нє бросім в любом случає… Главноє, чтоби ви там друг друга самі нє поубівалі із-за політікі. Потому что дурниє люді — проблєма любой дємократії. Особєнно молодой!

Антін Мухарський

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.