Жив у нас на вулиці Костя беззубий. Беззубий, бо по малолєтству вибив собі повністю верхні передні зуби.
— Та да, було, — сміявся Костя, — взяв батькову «Яву» покататься, і ото таке…
— Ти шо гриз її, ту «Яву»?
— Чи батько зуби вибив? — сміялися мужики.
— Та нє! Ганяв уночі, а там асфальт саме перекладали, ну, і я в ямку влетів. Полетів через руль і прямо об ковш бульдозера зубами…
Це зараз стоматологія – «космос». Аби твої гроші, то тобі хоч всі нові зуби вставлять, навіть якщо в роті пустеля. Штіфти повкручують і нові зуби насадять. А тоді, в 90-ті, куди? Зробили Кості протеза, який чеплявся якось за кутні зуби, та й ходив собі з голлівудською посмішкою.
— Ну а шо? Хоч і не натурпродукт, та ж краса неземна, — сміявся він часом сам із себе.
Якось увечері Костя грав з мужиками в доміно. Як завжди травили анекдоти. І в якийсь момент Костя так засміявся, аж зайшовся, а потім як схопиться з-за столу, і руки до горла. Посинів в момент, очі вирячив. Ну, всі до нього, а він мичить щось, хрипить. Аж на коліна впав. А потім встає, в очах сльози від напруги.
— Всьо. Ковтнув.
— Кого ковтнув?
— Ну кого? Щелепу вставну! — і показує дірку замість верхніх зубів.
– А, насеру твоїй мамі! Як же ж ти так?!!
— Та отож! Добре, що ковтнув! Думав все, задихнуся.
Приїхала швидка, лікар подивився і сказав, що оперувать не треба. Треба чекать, коли вона вийде природнім способом.
— Яким це природнім? — кліпав очима Костя.
— Ну, яким? Яким з тебе все непотрібне виходить. Будеш в туалет ходить і наблюдать.
Одним словом почалися дні очікування. Костя ходив сумний, у доміно не грав.
— Шо, мастєр Данило, не виходить камєнний цвєток? — сміялись мужики.
— Та йдіть в сваку! — шамкотів той.
— Ну, да! В с*аці тільки нас не хватає! А так все є! Навіть щелепа!
— Кость?
— Шо!
— Ти хоч себе там не покусай!
— А ну вас! Пвидувки! — відмахувався Костя і йшов геть.
Потроху всі забули цю історію, аж допоки не побачили Костю знову з повним набором зубів!
— Ура!
— Шо ура?
— Вийшла!
— Не боляче було?
— Не вкусила?
— Та ну вас! Це нова! – намагався перекричать мужиків Костя.
— Та конєшно нова! Шо ми не бачимо? — ржали ті у відповідь. — І пахне з рота як від нової.
— Ги-ги.
— Ти ж тепер бережи її! Вона тебе зсередини бачила.
Костя спочатку злився, відгавкувався, а потім і сам уже з мужиками ржав.
— Ну, признавайся вже! Дуже грязна була?
— А мив чим? Хлоркою?
Одним словом Костю після цього перестали називати беззубим. Навпаки лагідно дражнили зубастіком. А він тільки шкірився своєю вставною щелепою.
Руслан Горовий
