Колись на Франківщині почув класний анекдот. Два гуцулики сперечалися, які ж «совіти» були ліпшими — перші чи другі. І в суперечці народилася істина: звісно, що перші. Бо ті прийшли і пішли, а другі окупанти хазяйнували 80 літ… Проводячи паралель з нинішнім ковідом, лікарі та пацієнти сходяться на думці, що нинішня «корона» — це уже не вчорашня «корона».
Вона ходить не десь чужими манівцями, не по якихось там чужих італіях і греціях, а ось тут, у нас — в сусідів ліворуч, праворуч, навпроти, через хату, через дві… Та ось уже й кума поховали, і родичка не вижила…
Дзвоню в село на Вінничині — воно все «палає» від коронавірусу, телефонують з колишнього райцентру — розказують, що похорони практично щодня…
Скажу чесно: мені не треба розповідати, що таке ковід, його китайський чи англійський штами. У нас з дружиною на боротьбу з цим лихом 21 століття пішло 5 тижнів! Вона 10 днів лежала «під киснем», я теж бачив фрагменти із життя на іншій планеті…
Дякувати Богу, ми з цієї боротьби за життя вийшли живими. Можливо, Всевишній пощадив, а, можливо, й тому, що ми вчасно звернулися до високо кваліфікованих лікарів.
Окремі слова подяки адресую Ліні Михайлівні Рибачко (Носівська лікарня, Чернігівська область), В.М. Коваленку (Козелецька лікарня, Чернігівська область), Ніні Василівні Вінярській, Наталі Михайлівні Попович (Київська обласна лікарня №2).
Ну і, звичайно, наша щира подяка усім нашим друзям, хто молився і хто просто тримав стиснутими кулаки за нас! Мир вашим хатам і Здоров’я вашим сім’ям та родинам!!
… У третьому за місяць лікарняному листку нарешті з’явилась примітка: «Приступити до роботи…» Це — найтепліші слова моєї лікарки…
Сергій Сай-Боднар
