Карантин. Але треба їсти, тож інколи порушую режим ізоляції. Іду обезлюднілою Білою Церквою… Не по-квітневому тепло, розбруньковуються кущі й дерева.
Де-не-де самотні перехожі, оминаючи зустрічних, також квапляться у своїх справах. А під одним з будинків гуляє підліток років 14-ти… з вороною на руці.
Обоє нікуди не квапляться, а спокійно роззирають цей поставлений дибки незнаною досі безжальною заразою світ.
На мою спробу зафіксувати їх на мобілку реагують спокійно. Хлопчик розповів, що підібрав птаху скаліченим пташеням, і нині та живе з ними у квартирі.
Дуже вихована й акуратна.
І хлопчик, і птах дружать і живуть у гармонії.
Дай Бог їм пережити це лихо і жити довго-довго. Вороні — її 300 років, а хлопчику — скільки відміряно долею…
Анатолій Гай
