— Кто стрєлял??!! — дріботить коротенькими ніжками у бік позиції монголоїдного вигляду півпалкан і верещить так, наче йому гусеницею яйця переїхало.
Всіх він посадить, всіх віддасть під трибунал, на всіх чекає особіст і військовий прокурор, у нього, відєті лі, з сєпарами перемірьє, яке ми тут безсоромно нарушаємо. Йому, сука, стидно перед захарченком.
— Ну, я стріляв, — раптом підіймається із землі кущик глоду, але, виявляється, що то ніякий не кущик, а одягнутий в кікімору козак, лютий — як Страх Божий.
— Здать оружіє!!
— А прикладом в зуби?
— Что ти сказал?!!
— А то, курдуплю, шо оцю ручницу, яку ти паскудним словом «оружіє» назвав, я у мисливському магазині придбав. А гроші на ню — 20000 баксів — мені цьоця з Агрентини прислала. А набої до неї — один коштує 20 зелених — мені вуйко з Канади запрезентував. 1000 штук — наразі морем контрабандою переслав, але на який гріх не підеш задля доброї справи — очищення рідної землі від навали.
А шоб випередити твої запитання, то скажу одразу: ліцензія на відстріл «скажених псів» у мене є. Конституція. Практично усі статті. Основний закон не тільки й но дає мені право боронитися від скажених, до того ж бродячих псів, але прямо вимагає.
Перемиріє, як ти кажеш, то у вас, у військових, а я — цивільний чоловік, я нікому не присягав, хіба своїй Галині перед вівтарем, 25 років тому, кось-мо шлюб брали. А шо таке бути ци-вільним? Ци — це божа енергія, це наче святий дух, а вільний — це воля, наш тризуб. Але забалакався я тут з тобою. Нема коли. Треба йти робити справу…
Опустив сітку на обличчя, подав знак напарнику, який, виявляється, увесь цей час тримав на прицілі ліву ратицю підполковника, і обоє зникли у високих травах.
Борис Гуменюк
