Попереду по вулиці йдуть дві старенькі жіночки, дві божі кульбабки, що підтримують одна одну попід лікоть — тротуари після зими ще мокрі… У них важлива розмова, вони розмовляють доста гучно (мабуть, одна з них недочуває)…
— Кларочко, не повіриш! Це сталося в нашому домі! Ось таке воно, життя!
— Що трапилось?
— Уяви, мій сусід узяв і помер!
— І що? Отак одразу взяв і помер?!
— Так, Кларочко. Такого ніхто не очікував.
— А тепер що?
— Так отож я собі й думаю! Я думаю, що тепер буде з його квартирою? У нього немає родичів. То, може, я зможу якось отримати?
— Ну, не знаю. У мене є чудовий адвокат, що займається такими справами. Племінник мого доброго знайомого. Хочете, я вас познайомлю..?
Я мусила повертати за кут будинку.
Розмова про квартирне питання з кожним моїм кроком даленіла, аж поки зовсім не розтанула у вуличному гаморі…
Інеса Фтомова
