— Лабірінт прізраков!
Посєтітє лабірінт прізраков!
Молодой чєловєк, возьмітє пріглашеніє!
«Молодой чєловєк», дядько, який давно забув, на які гроші розміняв свою шістдесятку, став, глянув на жіночку, потім на папушу цвітастих папірців у її руках і втомлено прорік, махнувши рукою на той бік Хрещатика:
— Та я якраз звідти.
— Нє, лабірінт не там, а вон, рядом, — жіночка тицьнула пальцем у найближчу підворітню.
— Та хіба то лабіринт, в такому закапелку? — скривився дядько. — То курячий сміх. Ондо лабіринт: 5 поверхів, кілометрові коридори і кабінети, кабінети, кабінети… В кожному — по призраку, а то й по кілька. І такі!!! Ваші проти них — шмаркачі.
— І гдє ето? — зробила риб’ячі очі жіночка.
— Та он же! Ондо вивіска двохметрова на вході: «Міністерство аграрної політики».
