Ми вийшли по капусту та огірки.
Спочатку знявся буревій. Ясен так зігнуло, що ми сховалися в найближчий магазин.
Поки встигли видихнути «Ого! Такого ще не бачили», вперіщив дощ, почало блискати й гриміти, а по найближчому дроті біля магазину, потягло відірвану гілку ясена, як кабінку по підйомнику в горах.
Продавці стали запрошувати всіх перечекати.
Забігли матусі з дітьми. Перед вікнами розгорталася картина величної стихії. Тротуари вмить вкрило водою, а весь транспорт на дорозі перетворився на скутери.
Якоїсь миті здалося, що цьому виру вітру, дощу, листя та гілок більше не буде кінця, і ми приречені решту життя провести тут, у відділі взуття всі разом.
Але нав’язаний сюжет розбавляли чергові перехожі, що забігали в магазин. Вони раділи нагоді перебути бурю і вселяли оптимізму тим, хто зажурився. Може так приречено ми б і чекали на чиєсь добре втручання, якби не почала протікати стеля магазину.
Першими параліч волі здолали продавці і почали обговорювати необхідність вимкнути світло. Найбільш активною виявилася працівниця обмінного пункту. Почався осмислений рух: усіх відвідувачів з відділів почали запрошувати в тамбур перед виходом.
Мене дощ не лякав.
Я знав, що парасолі, які ми взяли заздалегідь, не допоможуть. Мою увагу привертали гілки дерев: я чекав, поки стихне вітер. Коли ж дерева перестали несамовито гойдатися, а лише хилиталися, ми по калюжах рушили у зворотну путь, перечікуючи пориви дощового вітру під випадковими дашками. Одним з таких виявився дашок овочевої крамнички, який ми минули, коли йшли з дому, а тепер вимушено зупинилися біля нього.
Мокрі, веселі, щасливі – з капустою та огірками – ми, як в дитинстві поверталися навпростець через калюжі та потоки теплої літньої води додому. Вся наша подорож по капусту та огірки закінчилась в коридорі та вітальні матеріальним слідом: спершу туфлі, далі мокрі шкарпетки, складена парасоля, целофановий мішок з огірками та капустою у воді, брюки в калюжці, сорочка і білизна.
Салат на вечерю має бути смачнючим, приправлений унікальними спогадами та неймовірними деталями.
Валентин Ткач
