Суспільство

Люди, що йдуть додому

Дуже люблю людей, котрі йдуть додому. Вони такі теплі і цілеспрямовані зі своїми торбами і смартфонами, затиснутими між вухом та плечем, що хочеться попроситись піти до них жити…

З хлібами і сметанами в руках, печивом чи мандаринками, люди збігаються ввечері до своїх домівок як на симпозіум, тягнучи кожен свою частинку затишку, паливо для домашнього вогнища.

Людина, котра йде додому – правильна людина.
Вона має щось таке недоступне для всіх інших, котрі безцільно тиняються вулицями, чіткий орієнтир і внутрішній джіпіес, людина з програмою.

Домоорієнтованість – це дорослість у кращому її вимірі. Як мусульманин на Мекку, людина завжди знає де її дім і у який бік молитись.

Байдуже, де ти можеш бути в кінці дня – хай хоч серед темного лісу, втомлений і замаханий усім. Не важливо, яка у тебе робота – важливо куди ти ідеш після неї і хто тебе там чекає.

Я бачив топ-менеджерів на машинах з холодним відстороненим поглядом і прибиральниць, які за п’ять вісімнадцята дзвонили з «шо купити» і виглядали набагато ціліснішими і щасливішими.

Люди, котрі дають відчуття дому – найкращі з людей.

Володимир Гевко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.