Восени теж кльово! Ну там, листя жовте, теплі сонячні бездощові дні, урожай фруктів та овочів. Я люблю осінь. Це пора року для сильних людей, втомлених спекою. А ще можна знаходити гроші в осінніх куртках. Чернівецька осінь взагалі особлива пора. Вона ненавʼязлива і недокучлива.
Вона живе паралельно з тобою і не лише в парках і скверах. Чорніє бруківка в центрі, люди на вулицях трохи замикаються в собі, а ти дихаєш на повні груди, бо вже не так спекотно і можна розправити плечі.
Прискіпливіше обираєш думки, так як обираєш одяг у шафі щодня. А до свого одягу додаєш лише легку парасольку. Але це нічого. Є в Чернівцях люди, які постійно носять з собою сумку через плече. Що вони цим хочуть сказати? Що вони носять в тих сумках цілий день? Таке враження, що ці люди ночують дома раз на тиждень.
А ти носиш восени всього лише парасольку. Що ти собі дозволяєш восени? Негайно почни дозволяти собі більше!
Ні про що
У мене завжди є з ким поговорити ні про що. Це чернівчани обох статей, різних національностей і віросповідань. Я зустрічаю таких людей на вулиці Кобилянської, на Тралці, у сквериках та просто на вулицях і навіть в провулках. Я поспішаю спитати якусь дурницю і мені так само швидко говорять іншу. Не роздумуючи. Так тут заведено.
Але колись було інакше. От приходимо ми з мамою у крамницю в пасажі, щоб купити мені черевики. Там такий колоритний чернівчанин Моня. Мама питає: «У вас є дитячі черевики?». Він відповідає: «Сьодня нєт. Но пріходітє завтра утром, всьо будєт». Мама прийшла і вони були!
Звідки він знав, що вони будуть завтра вранці? Не в обід, не ввечері, а саме вранці?
Справа в тому, що раніше дурниці були іншими і оте — ні про що — також було інше. Конструктивне. Тому ні про що — було про що.
Вік
Оцей кокетливий стогін «Как молоди ми билі» мене сильно останнім часом дратує. А хто вам заважає бути молодими тепер? Вас ніхто не примушує бути старими і немічними. До речі, і жити ніхто не примушує. Тут справа чисто індивідуальна і добровільна.
Інша річ, що вже не виходить цілими днями бігати. Та воно вже й не личить. Треба бути молодим в іншому вимірі і сенсі. Ясність розуму, активне використання досвіду, посильне залицяння, яке не виходить за рамки. «Вибач, але я не готовий до серьозних стосунків, мені всього навсього 30 років», — це в минулому. В теперішньому віці треба рєзчє!
І перед тим як щось говорити, перевір чи у тебе защібнута ширінка, як радить охочим один мій ровесник із звичками світського лева.
Смуток
Ніщо так не орієнтує людину на місцевості як пошуки вбиральні. Гонорові чернівецькі заклади цієї спрямованості густо покрили місто мережею витончених інтимних послуг. Від Соборної площі до базару на Зеленій. Це такі собі двері в себе з менталітетом глобального передмістя.
Там любʼязно пропонують дешевий сірий папір та охоче дають решту з будь-якої купюри. Лиш би ти не пішов кудись в інше місце. Мовчазні жіночки з педагогічним минулим кастелянш студентських гуртожитків майже ніколи не дивляться в обличчя нетерплячих відвідувачів. Їм не цікаві обличчя.
Амплітуда цін цих закладів вільно коливається від кількох гривень до 20 у найбільш елітних. Це такі, в яких не відчуваєш запахів минулого і менеджер не ховається від мандрівних філософів в службових кабінках, а стрімко йде тобі назустріч.
Та чи отримуєш ти райську насолоду від відвідування таких місць? Питаннячко. Наше місто прекрасне в усьому. Єдине, що засмучує, це невпинний біг часу. Вчора був перший день літа. Аже — вересень!
Весілля
Точно пам’ятаю — на мені була спеціально привезена з Бєльць біла сорочка на три розміри більша, синій кремпленовий костюм, здається, польський, і коричневі черевики вітчизняного товаровиробника. Трішки хвилювався, але наскільки — точно не пам’ятаю.
Щось мляво відповідав на глибоко інтимні партійні запитання розпорядниці шлюбної імпрези. Потім так само підсвідомо щось підмахнув кульковою авторучкою. Все!
Переїзд до ресторану «Театральний», якого вже немає, добре, що хоч театр ще є. Очікування гостей. Безкінечно якісь люди підвозили якісь ящики з молдавським вином, яке ніхто не пив, бо була горілка – королева весіль.
Безперервно і снайперськи шуткував татів друг – аграрний єврейський дядя на прізвище товариш Молдавський. Гості зійшлися. Мої друзі-КВНщики збилися у ще тверезу різнокольорову купку. Чомусь майже всі були в кепках. Особливо Валєра. Всі інші були в сірому.
Безперервно промовляли тости і несли подарунки – самовари, сервізи, каструлі і сковорідки. Молода радісно посміхалася, її мама плакала, тато мовчав, а я думав про майбутнє, меланхолійно відсьорбуючи совєтскоє шампінське з липкого фужеру.
Часом лапідарненько грав оркестр і хтось це все знімав на фотоапарат. Фоток немає по нині. Прокинулися у завтра на зйомній квартирі десь на Комарова.
— Ти нічого не помітив?
— У тебе нова сукня?
— У мене новий мужик!
Володимир Килинич
