Чи знаєте Ви історію з’яви Менського зоопарку? Чи чули ви про Чучине озеро, ведмедя-алкоголіка, палкого природолюба-відуна, колишнього міліціонера Геннадія Полосьмака, який, власне, і став Творцем цього дива в районному містечку?
Я теж не чув, аж доки не прочитав книгу «Мамонти в яблуневих джунглях» Богдана Чалого, видану ще далекого 1990 року. До речі, щодо «яблуневих джунглів», то так романтично Менський зоопарк називали ті, хто там працював.
Ось декілька історій з цієї давньої і цікавої книжки.
«Батько» Менського зоопарку Геннадій Полосьмак мав якийсь енергетичний зв’язок з бджолами, вони любили його, а він їх. Мабуть, це прийшло до нього у дитинстві, коли в с. Дягова Менського р-ну на Чернігівщині на нього під час грози сів… рій бджіл, який він переніс з одного кінця села до іншого – до пасіки на собі!
Підтримувала Геннадія в зоопарківській справі його рідня. Доки зоопарк устатковувався, дружина з дитиною жили там-таки, в зоопарку, дивилися за тваринами, зокрема за левом Юнічкою.
А ось історія від його дружини Таїсії Курликіної:
«Чищу ранком картоплю, наша мала донька Оленка вискочила на двір. Враз помічаю, що вольєр відкритий, доглядач не замкнув. Лев Юнічка подививсь-подививсь, поріг обнюхав, і вирішив… теж прогулятися. А на порозі – маленька Оленка. Чемно так підпустив до себе. Полизав їй голівку. Влігся, поглядає уважно, чим би малу розважити. Оленка гриву йому заходилася пальчиками розчісувати. Присіла поряд, лоба чухає, мов котикові. Заглядає у жовті очі. Тим часом перші відвідувачі з’явилися. Побачили картину «Лев і дитина», у крик і – хода. Подзвонили в міліцію: «Лев дитину 
з’їв, роздер на шматки! Кров рікою тече!». Опергрупа примчала, з автоматами всі. Повистрибували з машини, оточили вольєр, заклацали затворами. Заніміли, чекають команди. Нема команди. А Оленка верхи сидить на левові. Юнічку п’ятами підганяє. Жива-здорова ще й посміхається. Командир міліцейський – до хати забігає, блідий як полотно. Тут і я налякалася. Тремтить капітан, сказати нічого не може. Вийшла за ним на вулицю, ледь не зомліла. Кажу спокійненько: «Снідати йди, Оленко. Не муч лева, бачиш як він стомився…». Міліціонери сміються, а в мене ноги – мов ватяні. Все завершилося добре…».
А тепер трохи краєзнавства.
Виявляється озеро, в якому плавають зоопарківські птахи, має назву — Чучине. Назване так на честь купця та агронома Лавра Пилиповича Чучи, якому колись і належало. У книзі є розповідь однієї бабусі, яка жила тут, поруч і пам’ятала, як цей купець влаштовував зимові забави на озері, запрошуючи місцевих діток і частуючи їх солодощами.
Посеред озера у нього був острівець, де він ставив самовар, з якого всіх пригощав запашним чаєм. А ще займався селекціонуванням, створював нові сорти картоплі, конюшини, возив їх на продаж до Петербургу. Сорт його унікальної картоплі називався «чуча». Чи зберігся він десь у Мені?
А ще трохи політики.
Щоправда ця історія вже не з книжки. Геннадій Полосьмак був прихильником незалежної України і допомагав поширювати рухівські газети, що друкували наприкінці 80-х у Прибалтиці. Передавали їх поїздом, забирав він їх на станції Низківка, звідки родом, і привозив до Мени, де зберігав у клітці з ведмедем, куди окрім нього всі решта боялися заходити.
Ось такі невеличкі історії.
Запрошую всіх бажаючих оглянути це диво — Менський зоопарк, а заразом і козацькі церкви Менщини 17-18 ст., музей О. Довженка в Сосниці, переправитися через Десну на справжньому поромі…
Замовляйте екскурсії:
тел. 063 236 18 03 Олександр
Олександр Ясенчук
Світлини Сергія КРИЦЬКОГО
