Суспільство

Моя зустріч із бджолою

Мене вжалила бджола. Я їхав для цього аж із Тернополя, п’ятдесят з гаком кілометрів у бік Бережан, а вона летіла з-за хати, де стоять вулики, а за ними — припечені пекучим сонцем, суниці і малина. Ми зустрілись на подвір’ї, кожен вдав, що він тут зовсім випадково, але насправді знав і розумів, що має відбутися і для чого ми тут.

Я навіть не намагався втікати у заманливо привідкриті гаражні ворота, лише чемно стояв коло пса, який, припнятий ланцюгом як точкою опори, намотував немислимі орбіти, намагаючись перевернути Землю, але та не піддавалась. Принаймні, поки що.

Бджола добросовісно виконала своє біологічне завдання – порскнула мені під шкіру порцію пекучої отрути, відірвалась від жала і полетіла у свою бджолину Вальгаллу, де ельфи водять хороводи над гігантськими квітучими липами. Я ж мав свої плани – побрів з друзями до лісу, «гинути» від запахів і кольорів літа. І від Славкових наливок з вишні і чорноплідної горобини.

Володимир Гевко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.