Сьогодні о 22.00 сотні команд заступлять у бойові наряди та оперативні чергування. Не на футбольному полі — на Дикому. Смертному полі. Там не забивають голи. Там убивають. Там захищають не декоративні ворота, а браму України.
Мене вжалила бджола. Я їхав для цього аж із Тернополя, п’ятдесят з гаком кілометрів у бік Бережан, а вона летіла з-за хати, де стоять вулики, а за ними — припечені пекучим сонцем, суниці і малина. Ми зустрілись на подвір’ї, кожен вдав, що він тут зовсім випадково, але насправді знав і розумів, що має відбутися і для чого ми тут.
… Багато з нас ще зі шкільних років пам’ятають знаменитий вірш Костянтина Симонова «Жди меня», написаний за мотивами однієї солдатської долі. Прекрасний зразок інтимної і патріотичної лірики, однаково чутливий для солдата будь-якої національності та будь-якої людини. Але в реальних подіях тієї війни й повоєнного часу траплялися й складніші, ще більш вражаючі людські історії, однак багато із них не можна було навіть згадувати через страшне й жорстоке політичне табу…
У Германа Гессе найбільше мене вразили не «Степовий вовк» чи «Гра в бісер», а роман «Сіддхартха» про життя брахмана від дитинства до смерті, про його хитання між духовним і матеріальним.
