Жив у нас на вулиці Вася Мудрик. Но всі його називали Батько. Батько був урівноважений і вайлуватий, сивочолий і говорив так, шо кожен знаходив в його словах щось душевне, щось таке, що шукав.
— Батя, дощ буде?
— Все колись стається.
— Та шо мені колись? Сьогодні буде?
— Хто рано встав, той все застав.
— Та ну тебе…
Особливо часто до Баті ходили перед виборами.
— За кого голосувать, Батя?
Мудрик кахикакав у сиві вуса, мружив очі і починав історію.
— Жив колись один дрібний злодюжка. Ну, яке буття в злодюжки? Все не те і все не так. І от одного разу він вирішив звести порахунки з життям. Однак сам себе вбити не зміг. І надумав зробити так, щоб його вбили. Інші. Бо ж кажуть, що вбиті часом навіть до раю потрапляють!
— Так я про вибори питав…
— Не спіши. Чекай. І от вкрав злодюжка тесака і вийшов увечері в місто. А назустріч йому йдуть двоє — священник і військовий. І сперечаються. Священник саме розказує, що смерть за віру — це найбільше благо, а військовий каже, що найпочесніша — смерть в бою.
Батя закурював, пускав дим і продовжував, нагнітаючи напругу.
— І от злодюга кидається на друзів, мовляв давайте гроші. Вояка на нього стартонув відбиватися, а священник кинувся розбороняти, мовляв, Боже, вступися…
— Так, а коли ж про вибори…
— Ну, і злодюга пирнув священника ножем. Випадково, хотів у військового, а попав у священника, який саме затулив вояку.
— О, Боже!
— І не кажи. І злякався сам злодюжка, кинув тесака і давай утікать. А військовий схопив залізяку наздогнав його і встромив у голову. Десять разів.
В цей момент слухач вже був на межі нервогого зриву. Мовчав і дивився на Батю неначе миша на кота.
— А поліція приїхала, бачить: два трупа і чувак з тесаком в неадекваті. Ну, і застрелили його.
— Страшне.
— Та як страшне? Зрештою всі довольні. Злодюжка хотів щоб його вбили? Його і вбили. Священник вмер за віру, а військовий — у бою.
— Так, а шо з виборами?
– А я про шо? Про вибори. Кожен вмирає за своє, а по факту…
— А шо по факту?
— А по факту трупи, кров і все в гімні.
— Хароша історія.
— Дякую.
Зазвичай Батю більше не займали. Допоки не забували все до нових виборів.
Руслан Горовий
