Віктор Ожогін мав отримати відзнаку Української асоціації футбольних репортерів «Медаль Володимира Боденчука «Журналістика і Спорт» ще у січні 2022 року. Але приїхати до столиці з Дніпра наш товариш і колега, відомий спортивний журналіст, тоді не зміг. А потім була Широка війна. І Віктор знову, як і 2014 року, добровільно став до лав Сил оборони. Попри те, що за віком міг цього не робити.
Найгарячіші точки – Лисичанськ, Сєвєродонецьк, Лиман… Важке поранення, відновлення… І знову Донбас, Бахмут…
Вдруге Віктора поранили під Кремінною. Осколок від міни так само влучив у ногу. Мабуть, орки (до речі, позивний у Віктора – «Оркодав») хочуть, жартує товариш, який переніс вже з десяток складних операцій, щоб він не грав більше у футбол. Та не дочекаються, каже, – не на того натрапили.
Зустрілися ми з Віктором в одній з центральних лікарень Києва, де нині перебуває. Окрім нагороди від УАФР, принесли також книжку, видану Київською організацією НСЖУ – «Україна: журналісти на 
передовій». Там розповідь і про Віктора. Як і про багатьох інших наших колег, які нині боронять Україну. На різних фронтах.
Ми багато розмовляли. Також на професійні теми. Віктор переймається тим, що відбувається в інформаційному просторі, йому болить, що фактично зруйнована система національних медіа, що Україна мало присутня в інформаційному полі тимчасово окупованих і прифронтових територій…
Проте Віктор сповнений оптимізму і віри. Віри в українську перемогу! А ще в те, що обов’язково ще разом вийдемо на футбольне поле і зіграємо переможний матч. Як колись, у студентські роки, коли навчалися на факультеті журналістики Шевченкового університету.
Обов’язково зіграємо і переможемо, друже! Ти, Вікторе Івановичу, головне – одужуй!
Юрій Бондар
