Отчий дім, це абсолютний епіцентр, який на усе життя формує усі найважливіші події — як фізичні, так і духовні. «Микольцю, приїдь до мене, приділи мені два дні, зможеш?» Такою фразою я запросив свого друга в мої Сивороги. І таки крепко мені Микола допоміг. Валили великі акації, аби вони від якого буревію не гепнули на хату, косили трави в саду…
Коли траплялася пауза, Микола відхекувався від тягання гіляк, я біг до хати і вже повертався з квашеною блискучою помідорою і, не даючи отямитися, миттєво встромляв йому прямо до рота.
Реготали з того, звісно. Наваривши добрезного борщу, приправляв його найсмачнішою сеператорною сметаною, купленою по дорозі на Бердичівському базарі. Микола то смакував і по-дитячому аж облизувався…
Вечорами, вийшовши з хати, задирали голови і дивилися на Чумамький шлях, слухали волонтерський оркестр цвіркунів… А ще гатили віником по крижах здорових шершунів, бо, гади, не давали навіть зайти до хати…
І, звісно, виходили вдень до мої святині, у мій Яр. Там Микола дуже проникливо і душевно читав уголос для Яру і для усього живого, твори Григора Тютюника.
А ще ми з Миколою так сварилися, що відлуння летіло аж через весь яр. Бо він, з причини моїх дурацьких домашніх робіт, не встиг, бач, піти зі своїм металошукачем на край села і там знайти клад з золотом. Ну, їйбо — діти…
P. S.
Шаную тебе Микольцю. Світла і щира ти душа. І цей твій скарб набагато цінніший, аніж клад з якимось золотом.
Сергій Файфура
