Суспільство

Наша «тринадцятка»

«Моє щасливе число — 13», — говорив він. Ніби жартома, але «тринадцятка» стала нашим спільним талісманом. Коли потрібно було загадити якесь число, – це було «13». Щоб призначити на якийсь день поїздку, то краще на 13-те…

Місця в купе, то бажано 13 і 14, кімната – теж краще № 13. І нехай би що не говорили, мовляв «13» — не щасливе число, ми були об’єктивним запереченням цьому. Тому, що просто були закоханими і щасливими.

Чи то був університетський студентський гуртожиток з облупленими стінами, де ми на першому курсі приготували наш перший спільний суп. Чи то була гарна й ошатна Ялта, куди ми, вже одружені, змогли поїхати перед п’ятим курсом…

Нам скрізь було добре, бо ми були молодими і щасливими разом. «З милим рай і в шалаші», — то правда. І всі числа щасливі. Адже ми впливаємо на них, а не вони…

13 лютого в Ігоря Куценка був день народження. Сьогодні б у нас було сімейне свято. Але вже п’ятий рік наше 13 лютого минає без нього. П’ятий рік немає свят. Усі побажання лишилися в минулому.

Але ставлення до числа «13» особливе.
Воно й досі — мій талісман. Бо є відгомоном того особливого стану душі, коли в ній було відчуття щастя.

А ще фотографії. Особливо чорно-білі. За кожною своя історія і спогади.

Зінаїда Куценко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.