Підтягнувся на рік. На цілісінький, якщо навіть зважити, що вже переріс рідного Батька на довгі 4 зими ще й 4 літа.
У свої благодатні «16 навпаки» затято чалапаю до ВЕСНИ, до юного зела. Всотую душею її дуже, цілюще пахілля. То дихання моєї Коханої, моїх Синів, моєї єдиної-неповторної Родини, яку не налюблюся.
Бачу красен-розмай весноцвіту. То зацно квітне моє неодцвітанне Учительство, яким збагатила і наснажила Доля. Пишне суцвіття моїх доброзиждущих Грінченківських Побратимів і Посестер. Юний квіт-первоквіт моїх неповторних Грінченківських Журналят, якими не натішуся, не напишаюся.
Гаї шумлять — я слухаю.
Чую всесильне празничне багатоголосся. У такій щирій, дужій політональній лагоді можуть накликАти весну тільки благовісні Птахи. Ви, Друзі-Приятелі, з усіх світів наклечані, якими не навеличаюся.
Роде мій красний, Роде мій прекрасний!
Кревний, близький, набутий і навіть віртуальний, удячно пригортаю до Тебе весь благодатний земний розмай, прихиляю всю сяйну теплу нескінченність ярого неба.
Знаю, що повік не одлюблю і не одроблю, як би сього не запрагав, але. Робитиму, любитиму, поки мого рясту!
Валерій Ясиновський
