Суспільство

Наші дні на подіумі життя

Зранку день сідає на нас тісно, наче джинси після прання. Ми влазимо у нього ледь-ледь, втягнувши живота і роблячи оті характерні допоміжні рухи стегнами. Хух. Поволі починаємо розходжувати свій день, обережно присідаючи і нагинаючись шнурувати кросівки. День небезпечно напинається на найбільш округлих і тісних місцях, але мужньо тримається.

Хоча надмір у присіданнях та нагинаннях буде зайвим, бо дні тепер шиють непевні і треба пильнуватись, аби не тріснути десь посеред обіду поміж людей.

Пообіді наш день розношується і під вечір навіть трохи витягується на колінах довгими тінями. Ми майже перестаємо його відчувати, настільки легко і зручно припасовується він до нас, а ми до нього. Під вечір настільки вже зріднюємось із нашими днями, що навіть шкода перед сном їх знімати з себе, відчуваючи трохи голод ненаходженого.

Влітку хочеться довше відчувати на собі дні, щоб бути справжніми їх носіями, а не примірювальниками. Не бути моделями днів, одягаючи їх лише для демонстрації коротким дефіле на подіумі життя.

Але найкрутіше – це перед опівніччю стягувати з когось його довгий і виношений день, що пахне подіями, прогулянками, сонцем і набутістю. І торкатись того, що під ним.

Володимир Гевко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.