Якось працюючи у Центральному державному кінофотоархіві, за ключовим словом «Каришків» знайшов унікальне фото нашої епохи, яке 1983 року зробив фотокор Укрінформу Олександр Сергійович Гордієвич.
На ньому — супер-позитивна картинка про вітання колгоспних жниварів піонерами місцевої середньої школи з нагоди завершення обмолоту зернових.
А оті двоє інших фото у — зроблені восени 2018 року.
На них — все, що залишилося від колгоспу, який все життя носив імя «залізного» Фелікса, був більш-менш успішним за головування у ньому добродія І.П.Гуменюка, а тепер зник з мапи землі, як сотні тисяч інших господарств ленінського і сталінського типу.
Поміж цими світлинами — всього 25 років, і… указ президента Кучми «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора»…
А як усе це починалося?!!
В Україні, як свідчить історія, упродовж 1918-1932 р.р. відбулося 269 селянських збройних повстань. Справжні господарі землі противилися колективізації, вони вміли і головне — хотіли газдувати на своїй землі, але їх погнали до сибірів та карелій.
І в результаті — маємо те, що маємо.
А якби не та «Червона зброя» (таку назву мав перший колгосп у с.Каришків/1930 р.), контору якої було облаштовано у хаті розкуркуленої сім’ї Тарапат, якби не спровадження хазяйновитих Яремчуків, Гуменюків , Мацьків, Тичуків, Буняків до білих ведмедів, то можливо б, ми сьогодні були там, де поляки, чехи, мадяри, зрештою, румуни, болгари?!
Сьогодні мій рідний Каришків — на роздоріжжі децентралізації. Частина громади хоче єднатися із Шаргородом, частина — із Копайгородом. Ліворуч підеш — щастя знайдеш, праворуч підеш — у «рай» потрапиш…
Чим завершився експеримент Леніна і Сталіна — бачимо!
Що буде ще через 25 років, сподіваюсь, побачимо.
Одне відомо точно: сидячи на березі океану, українське село точно не відродиш. Тут потрібно не лише сіяти і збирати врожаї, тутешні буряни потрібно полоти щодня. І навіть взимку, коли земля відпочиває!!!
Сергій Сай-Боднар
