Виповзаєш із багна ще одного запою.
Миєш чоботи, штани переш, обшморгуєшся від пересохлого до тіла поту…
Почати б усе з нуля, не так треба жити – ясніше відчиненіше.
Та де там!
Через місяць – велика халтура. І кожен зустрічний страдник, як по писаному, вгадує в моїх очах, що гроші в кишені є.
Перечіплюєшся, провалюєшся.
Тоді знову котиш покаянний камінь на гору. Одної безсонної ночі: а чи не досить уже тим перейматися?! Щось над тобою, і під, і поза — мо’, й не сильніше, не більше, не справедливіше, але саме тут і тепер настирливіше, нахабніше. Перед ним ти голий і безпорадний, ніби без тебе воно почалося-посіялося і сталося-заколосилося та й віджнивується після тебе.
Ти борошном і дріжджами задуманий, а не хлібом.
Продовжуй відбуватися – явно і приховано, завдяки і всупереч.
Бути отак, не рефлексуючи, не зарікаючись із понеділка жити інакше, їй-Богу, чесніше.
Володимир Кашка
«Картотека пана Альфи, №4628»
