Сьогодні допис на фейсбук моєї гарної знайомої змусив сильно замислитися, що нас чекає далі. Йшлося про 1 вересня, про те, що вона була у військовій формі і що люди її обходили стороною… Позавчора в мене була розмова з військовим, який перший раз майже за 2 роки вирвався у відпустку, а його дружина, за годину до його приїзду, поїхала в санаторій, бо вона втомилася і хоче бути просто жінкою…
Ще за тиждень до того я мала розмову ще з одним військовим, який на фронті втратив всіх побратимів, дуже довго оговтувався від поранення, повернувся додому, а дома його чекала дружина і ще один чувак, бо вона теж втомилася і хоче просто щастя…
Декілька днів тому я мала розмову з жінкою у якої чоловік повернувся з фронту і постійно закриває штори у всіх кімнатах, а це її дратує і вона мене запитувала: коли це все припиниться…
Кожен день я зустрічаю хлопців і дівчат, які повертаються з фронту і яких не розуміє соціум. Які вчора були героями на фронті, а сьогодні начебто заважають, бо вони брудні, нервові і непередбачувані. Бо хто його знає, що в нього там в голові і в кишені, бо хай йде кудись лікується, а потім приходить в соціум красивий, вимитий і здоровий…
Мій ізраїльський друг, колишній військовий, розказував одну історію, як він їхав літом з 2-тижневого навчання у пустелі. Брудний, вонючий, зайшов у автобус, втомлено упав на сидіння і заснув… на плечі зовсім незнайомого чоловіка. Так вони їхали години чотири. За цей час чоловік не ворухнувся, бо він розумів, що військовий втомився. Це на запитання, що нас відрізняє від ізраїльської армії – не зброя, не ворог, а соціум і його повна підтримка. Бо кожен громадянин Ізраїлю знає, що реабілітація військового починається із суспільства.
А чи знаєте це кожен громадянин Украіни?
Чи розуміє шановний соціум, що не військові повинні адаптуватися в соціумі, а соціум повинен адаптуватися під нові реалії, а не жити в світі рожевих поні.
Не шарахатися від військового, а зрозуміти його потреби. Не затуляти носа і закривати очі, а ставитися із розумінням. Поважати простір, намагатися підтримати, не знецінювати, поважати, допомогати і памʼятати, якою ціною дана вам можливість сьогодні жити в мирному місті.
Наталія Поцелуєва
