У мене є друг. Звати Іваном. Він трохи схожий на ватажка «роллінгів» Міка. Такий же губастенький і без комплексів. Але він чернівчанин. А всі чернівчани на когось схожі. Тільки Міла Куніс схожа на себе. Але мова не про це. Ми часто балакаємо з Іваном по телефону, бо живе він на Старій Жучці, хоч і в новій хаті.
Так от, він вважає, що одна із наймерзенніших речей на світі — недомовленість. Тому намагається в житті висловлюватися максимально повно. Якщо посилає когось, то обов’язково каже куди сааме — «в» чи «на». А якщо його посилають, то він неодмінно поцікавиться: чому і куди саме йому йти?
Він все своє яскраве життя боявся недомовленості, тому лишився неодруженим. Я якось запитав у нього: а чому? Чому б йому не знайти дівчину і не одружитися? Це ж ніби також недомовка якась виходить.
А він відповів: «Іноді зустрінеш когось і подумаєш: ось та людина, без якої ти хочеш прожити все своє життя! То краще бути самому».
— А як же ти взнаєш хто в домі хазяїн? Недомовленість якась виходить…
— А я ношу бейджик…
Володимир Килинич
