Про те, чому нами керує тупість, написав ще Джонатан Свіфт у 1719 році. Я ні разу не бачив жодної визначної людини, пише він, яка б довго пробула у владі. Ті ж, хто досяг успіху, були людьми дуже посередніми. Чи не помічали ви, що посередність, якій притаманні розсудливість і педантичність, нерідко піднімає людей на самий верх, забезпечуючи їм найвищі пости при дворі, в Церкві, в суді?
Так, мабуть, і має бути, адже Провидіння, яке замислило, щоб світ був керований не однією головою, а багатьма, ставку робило на посередні уми, яких багато, а не на видатні, яких виявиться один на мільйон.
Чи доводилося Вам коли-небудь бачити, як клерк Ваш ріже папір тупим ножем зі слонової кістки? Чи було хоч раз, щоб розріз вийшов нерівний? Тоді як скористайся клерк бритвою — і він майже напевно покремсав би весь аркуш. Я не раз порівнював цей тупий ніж з умами, які досягають успіху при дворі.
Людині бездарній куди простіше піднятися до небес, аніж людині обдарованій піднятися з однієї сходинки на іншу. Люди посередні не терплять людей визначних головно тому, що невпинно їм заздрять. Адже й осел волів би, щоб його брикнув не кінь, а такий самий осел, як і він.
Юрій Винничук
