Після війни у селі Вікно на Буковині була створена машинно-тракторна станція (МТС), яка обслуговувала колгоспну сільськогосподарську техніку південно-західної частини Заставнівського району.
Кадрів для цього підрозділу не вистачало, тож їх привозили з усіх усюд. Якось до МТС прибився постарілий чоловік зі срібною сивиною на чолі. Був він неговірким та постійно курив люльку з довгим цибухом. Коли простував селом, за ним вилися хмарки тютюнового диму.
Як зясувалося згодом, був він німцем на прізвище Бургард, що потрапив до радянського полону неподалік Сталінграда. Повертатися додому не мав бажання, бо вся його рідня загинула під час бомбових нальотів на Дрезден. Тож він вирішив залишитися в Україні.
Мав Бургард золоті руки – умів слюсарювати, а як було треба, то брався й за ковальський молот. В МТСі виконував обов’язки електрика. Знався у цій справі пречудово – ремонтував електроприладдя будь-якої складності, прокладав по селу електромережі, перемотував електродвигуни.
Сільрада дала йому незайняту хату, яку він відремонтував, побілив та причепурив. Української мови Бургард не знав, але з дідами, які воювали в австрійській армії, спілкувався по-німецькому.
Він навчив вікнянських людей консервувати овочі, готувати варення. А ще Бургард варив у мідному казані томатну пасту з помідорів та повидло зі слив-угорок.
Спершу сільські дітлахи агресивно сприймали німця-чужака. На його брамі вони крейдою писали Фріц та малювали свастику. Але прибулець на те не звертав уваги. Навпаки – він запрошував дітлашню до себе на обійстя й пригощав повидлом та канфентурами.
Особливо подобалося малюкам варення, приготовлене з трояндових пелюсток. Тож лід недовіри до Бургарда швидко розтанув.
Згодом до нього прибула з Німеччини старенька бабця і вони почали спільно газдувати.
А ще Бургард умів готувати смачне вуджене м’ясо. Коли він підкурював ту смакоту димом, ароматні запахи розносилися по селу і люди від того ласо облизувалися.
Бургард навчив вікнянських людей багатьом ремеслам та прищепив їм любов до порядку і пунктуальності. Від нього пішло в люди німецьке словечко «орднунг», що означає «порядок».
Старий німець мав чудову слюсарну майстерню. На стінах його хлівця висіли акуратні шафки з усіляким інструментом. Бургард виготовив саморобне точило, на якому його сусіди постійно гострили ножі, сапи та сокири.
Коли в колгоспах виходили з ладу електродвигуни, за Бургардом приїжджали бригадири тракторних бригад, і він нікому не відмовляв.
Коли старого німця хоронили, то за його домовиною несли радянський прапор… Вікнянські жінки плакали за добрим чоловіком, який передав їм стільки своєї мудрості та хисту.
Керівництво машинно-тракторної станції постійно вручало Бургарду відзнаки за сумлінну працю. Йому навіть було присвоєно звання Ударника комуністичної праці. Хоча він не сприймав колгоспного устрою та не міг терпіти того, що радянська влада зробила свій народ злодіями та розхлябаними людьми.
— Нема на вас німецького бука, — любив повторювати Бургард і вікнянським простим людям, і місцевому начальству.
Василь Бабух
