У вечірню годину на пішохідному переході біля метро «Мінська» — традиційна весняна «каша».
Переходом туди—сюди сновигає дівчина, світить телефонним ліхтариком, не шкодуючи чобіт, розгрібає водно-сніжно-соляну суміш і гірко-гірко плаче…
Питаюся: що сталося?
Загубила весільну обручку!
Намагаюсь заспокоїти і порпаюсь у снігу разом з нею, мало сподіваючись на успіх.
Біля нас гальмує водій, і теж запитує, що сталося? На наш подив не їде далі в своїх справах, а від’їздить на зручну відстать, спрямовує фари на місце «обручальних пошуків» і сам також долучається…
Обручку знайшли!
У Всесвіті на одну щасливу людину не зменшилось, а стало більше. Ні, мінімум на дві людини більше — я теж щаслива!
Юлія Нестеряк
