В усіх країнах є хороші та погані люди. Добрі і злі. Законослухняні і не дуже. Розумні, тупі і дуже тупі. Приблизно в однакових пропорціях від країни до країни. Ключова відмінність між країнами в тому, як ці люди розподілені. Якою є критична маса тих і тих. Ким, власне, бути вигідно – розумним чи тупим? Ідучи яким шляхом — вийдеш нагору…
В Україні цього разу було, ніби два Дні Незалежності.
На одному йшли тисячами ветерани, волонтери і просто люди, які відчували єдність з країною, а донечка Ярослава Журавля несла потрет батька. На другому — був президент і Верка Сердючка. На першому люди вдягали вишиванки як національний одяг. На другому — люди вдягали вишиванки як частину пародійно-клоунського костюму.
На першому співали повстанських пісень та грали на волинках. На другому — співали «Киевлянка, киевлянка, киевляночка – не путана, не воровка, не цыганочка» та «Когда убегала от тебя без оглядки, шлепали шлепки мои пятки».
Перший виглядав як національне свято. Другий виглядав як пе*дьож у філармонії. Один був для громадян. Інший був для жлобів. І я не буду тут сором’язливо шукати евфемізми. Так, для суцільного жлобства. Якщо хтось хоче — нехай вигадає якийсь більш коректний термін.
Сам по собі жлоб — це відносно нормально. Жлоби є в будь-якій країні. Ця категорія людей складає значний відсоток «мас» — якщо не більшість. І немає в цьому нічого страшного. Якщо воно просто собі живе, працює на роботі, що не потребує великої відповідальності, бухає по п’ятницях та виїздить на шашлики щомісяця.
Різниця в тому, чи не обіймає жлоб високу державну посаду. І головне – аби він не був зразком, аби на нього не орієнтувалися.
Чи вигідно бути жлобом? Чи вчить держава бути жлобом діточок? Чи показує жлоба як взірець для наслідування – мовляв, будь таким і станеш популярним, ефективним, крутим!
Тобто популяризація жлоба замість того, щоби популяризувати патріота. Говорити, що треба бути патріотом. Щоби вигідно було бути патріотом. Вигідно захищати себе та рятувати інших. Вигідно мати смак та робити класні речі. Роби це — і матимеш шану, матимеш нагороди, матимеш статус.
Чи ні?
Ти артист? А яким артистом ти хочеш бути? Таким, як Верка Сердючка, чи таким, як Ріфмастер? А може таким, як Зеленський?
Держава наочно демонструє, куди тебе приводить той чи інший життєвий вибір. І це дуже схоже на тупий жарт, котрий набив оскому і затягнувся.
Віктор Трегубов
