Скоро по матері — рік.
Замовив пам’ятник, як положено. Такий самий як у батька… Перевірив усе — надписі, фотографії. Проконтролірував…
Мати моя — дільнича медсестра.
Ходила по всьому селу «з уколами». І всі її знали як «Андреєвна»…
Приїжджаю до села.
Стоїть пам’ятник. І на ньому написано: «Чепинога Катерина Андреєвна»…
Ви чо, кажу, пацани? Яка «андреєвна»?
— А як треба було?
— «Андріївна», блін!!!!
— А… Хто ж знав… Ну, хай вже так буде…
— Та хай…
Я сначала розстроївся, а потім думаю — та хай вже так. Це теж частина історії, ментальності, чувств. Часть села, короче…
Віталій Чепинога
