Пам’ятати важливо, але цього замало. Ще важливіше усвідомлювати що саме ми пам’ятаємо, чому воно відбулось і як уникнути його повторення. Не пригадую вже, минулого року чи позаминулого в день поминання жертв Голодомору в мережі з’явились поодинокі фото, де люди поруч зі свічками на підвіконня ставили зброю. Якісь короткостволи чи навіть газові. Пам’ятаю, що я, як переконаний пацифіст, сприймав це як надмірний пафос і недоречність. Мовляв, до чого тут зброя і кому ви взагалі зібрались мститись, якщо винуватці геноциду повмирали вже давно.
Але сьогодні я дуже чітко усвідомлюю зв’язок поминальних свічок і зброї. У нашому інфопросторі Голодомор дуже часто згадується поруч із Голокостом. Частково тому, що вони відбувались на одних і тих же землях, але цілком очевидно, що з абсолютно різними народами, за абсолютно різних причин і контекстів.
Хоча за одним параметром Голодомор і Голокост все ж варто порівнювати і навіть вчитись. Вчитись швидкості і масштабу усвідомлення перенесеної глобальної трагедії, генерації правильних висновків і їх реалізації. Тільки уявіть, ще у 1944-му році повністю беззахисних євреїв масово умертвляли в концтаборах, а вже у 1948-му році вони мали свою державу і армію, і успішно захищались від зовнішніх ворогів у серйозних війнах. Всього лиш чотири роки євреям вистачило на усвідомлення того, що єдиний їхній захист і гарантія неповторення Голокосту — це абсолютна єдність і своя держава. Це феноменальна швидкість, особливо враховуючи, що до початку другої світової ідея сіонізму вважалась маргінальною і не дуже популярною, а євреї поволі асимілювались по країнах Європи, Західної та Східної.
І що ми, тобто вони, маємо зараз?
Мілітаризована економічно розвинена країна Ізраїль, потужне єврейське лобі по всьому світу, кримінальна відповідальність за антисемітизм у багатьох країнах світу і кримінальна відповідальність за заперечення Голокосту у багатьох країнах світу. І цього всього євреї добились самі. Уявіть на секунду, якби той упоротий руский пропагандист сказав, що в річці треба топити не українських дітей, а єврейських. Що б то почалось? Натомість українофобія все ще сприймається як щось несерйозне і терпиме. І це дуже не недобре.
Цілком можливо, що без Голокосту не було б Ізраїлю та зміцнення позицій євреїв по всьому світу. Але зауважте, як грамотно вони використали це у своїх інтересах. Вони не прагнули нікому мстити ні за Голокост, ні за раніші погроми. Хоча країн, які зробили їм зле – чимало, навіть окрім Німеччини. І Україна входить у їх число. Навіть успіхи Моссаду і Візенталя про пошук і покарання нацистських злочинів дуже перебільшені, бо дуже багато з них уникли покарання і дожили до глибокої старості.
Натомість вони створили і укріпили свою державу, налагодили міцні дипломатичні зв’язки з розвинутими країнами, заставили виплачувати їм величезні репарації і зараз використовують тему Голокосту де треба і де не треба. Так, часто це надмір, але це проблеми будь-чиї, тільки не євреїв. Зараз теж в Європі та США періодично звучать обурення, що теми України в ефірі забагато, так ніби всі решту проблеми десь поділись. І це навіть правда, але хіба це наші проблеми? Наш інтерес — щоб так і тривало, поки ми не вирішимо усі проблеми своєї держави.
І єдність. Єдність космічно важлива для нас. До речі, не зовсім правильно казати, що у Голодоморі винні росіяни. У Голодоморі винен СССР, сталін і комуністична партія. І комуністи України у тому числі. Так, директиви і плани ішли з москви, але хто був у місцевій владі і виконував оці всі плани по відбиранню зерна та інших продуктів? Україна на той час була роз’єднана територіально і класово і це уможливило покірну здачу в лапи смерті.
З цієї точки зору і те, що відбувається зараз — не зовсім правильно називати геноцидом, бо тепер у нас є зброя і радше росія геноцидиться об нас. Вже під сто тисяч убитих українцями росіян продуктивного віку, політична та економічна ізоляція і десятиліття наслідків за спробу геноцидити українців у 2022-му році.
Тоні Джадта, американського історика єврейського походження, який критикував Ізраїль за надмірний мілітаризм і не зовсім правильну політику щодо арабів, які живуть на території Ізраїлю якось на вечірці інший американський єврей просив не писати такого про Ізраїль. Коли Тоні спитав його чому не можна, той відповів – я ніколи в житті не був в Ізраїлі і не планую, і може навіть все те, що ти пишеш – правда. Але хто-зна як може повернутись історія і Ізраїль нам, євреям, ще може знадобитись. Бо це єдине місце на світі, де євреїв захищатимуть безумовно.
Саме це потрібно пам’ятати і усвідомлювати нам. Зброя, єдність і те, що Україна ще обов’язково знадобиться українцям. Бо це єдине місце на світі, де українець є українцем, а не просто громадянином світу. І де його і його права захищатимуть безумовно. І саму тому нам важливо уніфікуватись за світоглядом, мовою, культурою та інтересами.
Можна не любити конкретних політиків і президентів, але Україну та українців любити зобов’язані. Просто для того, щоб поминальних свічок за геноцид українців на підвіконнях ніколи не стало дві.
Володимир Гевко
