Суспільство

Паша-шериф

Жив у нас на кутку Паша міліціонер. З виду звичайний хлопець, як всі. Школу так-сяк закінчив, потім в армію пішов, заступника командира частини возив на УАЗіку, а як повернувся, то пішов у міліцію.

— Я, звісно, дуже хотів у опера, — розказував мужикам за картами Паша, — но туди так просто не сунешся. Хлібне дуже місце. Но сказали, мол, ти себе поки шо покажи як дільничний, а там побачимо.

Дільничний з Паши вийшов нормальний.
Вмів він з людьми ладить. Та й двір у нас, якшо чесно, не буйний. Та й вулиця теж не центральна, тиха, біля кладовища.

Пройшов деякий час і про Пашу написали в міській газеті. Тіпа, от — нова генерація міліції, молоде, чесне, всі діла.

— Мене як фотограф фоткав, — розказував Пашка, — то прям як зірку американського кіно. І біля «бобіка», і на робочому місці. І навіть в оружейці з автоматом.
— Так, а нашо дільничному автомат?
— Та ж не треба. Но так ефектніше, мол, як американський шериф.

З того моменту Пашку з стали звати на кутку шерифом.

— Галя, ти бачила в тебе пацани за сараєм курять?
— Тре шерифу сказать.
— А ти бачила Тимофій знову паркан посунув? На межу заліз?
— Нічого, шериф прийде то розбереться…

Вопщім з якогось момента преса до нас зачастила. Пашка-шериф став чуть не національною знаменитістю. Журналісти розказали, шо в нього чи не єдиного в Україні розкриваємость злочинів — 100 процентів.
— Так і сказали, — кивала головою баба Параска, — 100 процентів.

— Ну, так подивися який у нас шериф? Не шериф, а казка, — піддакувала Любка буфетчиця.
— Да, я б йому теж розкрилася, аби молодша років на двадцять була, — цмокала язиком Лєнка плиточниця.
— Знаєте? — пошепки додавала домогосподарка Лариса, — я думаю в нього навіть більше розкриваємость, мо, процентів 110, а, мо, й 120. Но тільки хто ж вам правду скаже?

А потім раптом одного вечора приїхали кілька машин міліцейських з мигалками і вивели Пашку в наручниках. Народ спочатку підняв кіпіш, но вийшов начальник і сказав: так треба, все згодом дізнаєтеся.

— Виявилося, шо він такий шериф як я бугалтер, — сміявся кочегар Толік, — дописував собі розкриваємость, шарлатан.

Потім вийшла в газеті знов стаття про Пашку.
І вже там розповіли, шо більшість розкритих злочинів він придумав. А фігурантів брав на кладовищі, шо у нас біля вулиці. Написали, що ходив поміж могилок, дивився на фото і рішав: «Оце ти точно бандіт з такою мордою. А значить шо? Вкрав гаманця ось у цієї милої бабці». І складав протокол. «А ти хто? Явно обкрадала державу на касі! Щас тебе виведем на чисту воду. А в тебе морда хитра — значить здам в УБОЗ»…

І таких справ наклепав цілу купу.

— Треба було Пашці не в міліцію йти, а детективи писать. Загубив талант.
— Та чого загубив? На зоні час писати буде.

Но його все ж таки не посадили. Но з міліції турнули.

— То все заздрісники-опера на мене настукали, — хитав головою Паша, — думали, шо мені за таку розкриваємость героя дадуть, а їм план піднімуть.

Вопщім пішов Паша у внєвєдомственну охорону. Там простіше. Та й з газет за інтерв’ю вже ніхто не приїжджав.

Руслан Горовий

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.