– Диви, синок, який часник!
– Крепкий?
– Та такий крепкий, шо його не можна видержать!
– Ну, давайте!
– Оце пройди по цілому базару, не знайдеш ти такого часнику ніде!
– Та я ж знайшов!
– Так, у мене ж!
– У вас
– Може тобі ще й пшінки?
– Та ні, дай боже свою поїсти
– Ох, і вродила цейгод!
– Вродила
– А абрикосів нема!
– Нема
– І сливи нема!
– Нема й сливи
– А прошлий год, ох і було ж!
– Було! Хай, на той год буде
– Дай бог, буде!
– Дякую, дай боже здоровʼя!
– І тобі дай бог… А підожди, на ше квасолі. Це просто так, без грошей. Всьо-равно, я її не продам тут нікому.
– Дякую!
– Бувайте!
– Ага, бувай і ти…
Це сьогоднішня нехитра розмова ні про що, на Черкаському базарі. Але насправді цій розмові тисячу літ. Це майже, як Біблія. Вона звучить і звучала завжди, по всій Україні. Від Ніжина до Одеси, від Ужгорода до Полтави… Це — «патерн», як модно зараз говорити. Архетип. Атом історії, вічності… Хай звучить!
Віталій Чепинога
