Микола Бучко – поет від Бога

До 75-річчя з дня народження. Є поети і є Поети від Бога. Саме таким поетом від Бога був незабутній Микола Бучко. І це прочитувалось не тільки в його витонченій, навіть елітарній, водночас такій земній, душевній і глибокій Поезії, а й у всій його зовнішності: високій тонкій статурі, вродливому, задумливому обличчі, яке не псувала навіть його знаменита іронічно-скептична усмішка, неквапливій ході, ніби він не просто йде буденним чернівецьким тротуаром, а виходить на паркетну сцену читати вірші своїм шанувальникам…

Зізнаюсь, що кожного разу, як його висока, трохи сутула, як у всіх високих, постать потрапляла в моє поле зору (де б це не було), я мимоволі згадувала один з його ранніх віршів –мій улюблений:

Мамо, я мушу дуже високим бути,
Аби дотягнутися до вашого верховіття –
Уміння прощати синам і не вимагати пробачення.
Мамо, я мушу дуже високим бути,
Аби наслухати споконвічну вашу мову.
І не ставати безмовним відлунням.
Мамо, я мушу дуже високим бути,
Аби вже за вами йти безупинно
По трясовині безсонь, марнот, невдач.
Мамо, я мушу дуже високим бути,
Аби осягнути стремління і помисли ваші,
Уміння народжувати, і невміння хоронити.
Мамо, я мушу дуже високим бути,
Аби ви не схилялися низько,
цілуючи рідного сина.

Цю світлу, святу і вдячну синівську любов до Матері Микола Бучко проніс крізь усе своє життя. З дитинства, яке, на жаль, не було легким. Пізня дитина, ріс без батька, який рано помер від фронтових ран, у тіні старшого на 20 років брата, зате – коло серця люблячої матері… Зате під опікою інтелігентних, мудрих вчителів середньої школи селища Удич, що тоді належало до Гайсинського, а згодом Теплицького району на Вінниччині.

Один з них, Іван Денисович Цаль, помітивши в учня літературні здібності, не тільки сприяв його першим крокам у творчості, а й після закінчення школи порадив вступати на філфак Чернівецького університету, випускником якого був сам.

У свою чергу Бучко, з яким ми подружили ще школярами у літстудії Гайсинської райгазети «Трибуна праці», і мене переконав вступати у свій обожнюваний університет, що я й зробила після вигнання мене, «української націоналістки», з Московського літінституту ім. М. Горькогоу 1968 р. І прожила на благословенній Буковині, у Чернівцях, 33 найкращих своїх років. Мимоволі ставши свідком становлення Миколи Бучка як одного з найкращих і найцікавіших поетів не лиш Буковини, а й України, виплеканих ідеями шістдесятництва.

Від перших його публікацій в місцевих газетах до дебютів у журналах «Вітчизна», «Дніпро», «Жовтень» (тепер «Дзін»). І завжди мене вражала НЕСУЄТНІСТЬ у самій його творчості і ставленні до ПОЕЗІЇ. Він не писав вірші – він ними жив, дихав… Він жив у їхній божественній аурі, виважуючи кожне слово, викохуючи його … І не переймався тим, що першу книжку віршів «Сонячні сходи» видав у 1977, а другу «Назустріч літу» – у 1984-му. За яку отримав премію П.Усенка і квиток члена НСПУ…

Далі були «Вулиця», 1989; «Після десяти заповідей, або Вірші для сина», 1994; «Сиві очі мойого міста». 1998; «Іконографія». , 1998; «Пророк, або Остання ніч Тараса Шевченка»., 2001; «Страсті євангеліста Матвія». , 2001, назви яких говорять про важливість тем, які хвилювали Поета: пам’ять про загиблих у Другій світовій війні, з якої скаліченим повернувся його батько, завдання митця в утвердження миру, добра, справедливості, відповідальність перед людьми і Богом, і звісно, перед Словом…

Про многогранність його поезії, її милозвучність і пісенність свідчить те, що вона лягала легко на музику і, дякуючи композиторам Леоніду Затуловському, Валерію Громцеву, Левку Дудківському, Павлу Дворському та ін. ставала популярними шлягерами у виконанні Софії Ротару, Лілії Сандулеси, Назарія Яремчука… Досі в етері України звучать його пісні «На Івана Купала», «Чекання», «Дивоцвіт», «Вже дощі зупинились», «Христина», «Танго матіоли»…

Відомий Микола Бучко як професійний перекладач творів румунських письменників-класиків Г. Асакі, М. Емінеску, Б. П. Хашдеу, В. Левицького та ін., а також німецькомовного Пауля Целана…

Неперевершений лірик, він міг бути у своїй поезії і пристрасним публіцистом, про що свідчить його поема «Тарас Шевченко», зокрема й цей фрагмент із неї:

Заклопотані зроду собою лиш,
Інші – спритніші:
Вперто гримають в душі,
гарчать за плечима…
Хоч умри, до байдужого слова
не в’яжеться рима,
Не звучать заповітом
марудно придумані вірші…
В поклоніннях, поклонах
дрижать містечково коліна…
Патріотики, здирці…
В марнотах-гризотах їм тісно.
Він, Шевченко, щасливий ?
Щасливий і нині, і прісно,–
В нього клопіт одинний,
єдиний, єдин – Україна !

Багато сил і свого часу віддавав Поет і вихованню творчої молоді, редагував збірник творів юних чернівчан «Світлослов» (вийшло п’ять номерів).

Можливо, з огляду на всі заслуги Миколи Бучка перед українською літературою, а також піклування його про поетичну зміну, варто було у Чернівцях заснувати літературну премію його імені для молодих письменників Буковини?..

Галина Тарасюк