Люди не люблять павуків. А є арахнофоби, що їх не переносять. Щоправда, у деяких азіятських країнах павуків їдять з цукром. Але я про українські реалії.
Коли у покоях забагато мух — арахнофоби здіймають рейвах: де павуки, чому бездіють? Павуки — се і є українські політики. Вони неоковирні, потворні, павутинотворні, проте без них політичні (державні, суспільні) покої перетворюються на купу гі*на, над якою рояться мухи — білі, сині, червоні.
Кравчук — комуніст, номенклатура ЦК КПУ, Кучма — червоний дирехторь, але теж комуніст — номенклатура ЦК КПРС, Ющенко — комсомолець, Янукович — шапкозривач, альбо той, що вижив у 90-і, Порошенко — купи-продайчик, Зеленський — блазень.
Хто далі?
Вибір невеликий: Мертвечук (голова ВР, в.о. преза, през), Бойко (імовірний прем’єр). Хто на противагу? Порожнеча. Нема нич і нікого. ТОРІЧЕЛЛЕВА ПОРОЖНЕЧА.
Чому?
Бо основа держави — цінності Нації, яка її творить і формує для себе, для своїх потреб, для свого розвою. Якої нації Кравчук? Комунізм — його нація. Якої нації Кучма? Так само. Якої нації Ющенко? Комсомол його нація. Якої нації Янукович? Бандюкізм його нація. Якої нації Порошенко? Купи-продай його нація. Якої нації Зелепукін? Блазнювання його нація.
А де ж українці?
Де їхній виразник і носій цінностей? Де творець української соборної незалежної україноцентричної держави? Він альбо за кордоном на заробітках, альбо вбитий на полях московсько-української війни, альбо поневіряється у московській тюрмі, альбо ще не народився, альбо народився, але ще не виріс…
Зелепукін і його компанія — асенізатори. Вони донищать УРСР у культурній та інформаційній сферах і залишать випалене поле для майбутнього українського володаря. І він збудує на сьому полі велику українську соборну самобутню україноцентричну вартісну державу. Але на се піде багато часу, багато нервів, багато крови і багато надзусиль…
***
Тим часом люди загалом — дивні істоти.
Вони не мають часу на спілкування, на намагання зрозуміти инших людей. Вони креслять крейдяне коло довкола себе (або хтось сторонній їм його креслить) і ходять у сьому колі як Марко по пеклу. А треба усього лиш зробити крок за межу.
Що там? Світ, люди. І небезпеки. Але вихід за крейдяне коло — се море нових можливостей. Завше чекаєш чуда — от настане такий день, коли хтось вирветься зі свого крейдяного кола і стане твоїм однодумцем.
Ан ніт.
Нужники, нужники, нужники… Якби не “божевільні” з Літфоруму та Українського клюбу та не кумедна і життєрадісна сімейка — давно би уже збожеволів або став на Божу.
Я не боюся виходити зі свого крейдяного кола, проте дуже багато людей-равликів, які думають, що я — їжак, і прагну їх схрумати і перетравити. Та ні. Я вовк — і харчуюсь їжаками.
До того ж, коли ворог намагається тебе привітати з Днем народження — нехай невпопад, але вивірено і продумано — тішся, що ти чогось вартий у сему світі. Як не маєш достойного ворога — ти не існуєш.
Роман Кухарук
