Жив колись в Конотопі біля воєнторгу Іван.
Дружина Катя десь на вулиці Міру продавщицею працювала, донька — школьниця, ну, обична сім‘я.
Аж тут прибігає Катя на роботу і розказує, шо Ваня йде з хати. Ну всі питають, тіпа: а шо таке, чому? А та плаче і каже, шо Ваня поміняв орієнтацію. Причому не з власної волі. І тепер не може з нею жить…
Вопщім він ввечері пішов сміття виносить і біля мухорки, отієї шо біля лікарні, його вкусив якийсь зальотний гомосексуаліст.
А гомосексуалізм, він даже хуже за бєшенство, єслі вкусили — то всьо, хана. Зразу переключаєшся. Якщо трапляється ще підлітком, то буває проходить, а якшо дорослим сталося – хана, тоді вже тягу на протиположний пол відсікає напроч.
Ваня прибіг, значить, додому, в очах сльози, каже люблю, но нічого не можу з собою зробить. І давай чамайдан збирать.
Ну, а Катя ж прибігла на роботу, шоб спасали чоловіка. Хароший, п’є небагато, за п’ятнадцять років і вдарив лише двічі, а тут таке.
Вопщім дівчата побігли до однієї тітки, шо в будинку, де раньше хлібний був, жила, вона соображающа по всім цим статевим ділам.
Ну, та вислухала і каже: знаю таку біду.
Треба поки не пізно впіймать його і покусать. Но жінкам. І чим більше жінок покусає — тим луччє, шоб той клятий гомосексуалізм побороть.
Ну, Катя до подруг в ноги, мол, покусайте Ваньку, Христа раді. Дитина ж в хаті. Ну, ті спочатку — нє, а потім конєшно погодилися, не кидать же ж подругу в біді.
Побігли до Каті, а Іван вже на вокзал уїхав. Сказав, шо спочатку добереться на парад у Київ. А там його, як начінающого, вже хтось да пригріє.
Ну, дівки на вокзал.
Бачать, сидить на лавці біля фонтану. Вони як кинуться на нього шестеро, як почнуть кусать. Хто за шо. Вроді Анька, касірша, та даже через штани дотяглася до главного мєста.
Як же ж Іван кричав.
Як різаний. А вони не відпускали й край. Вопщім, він верещав шо збрехав, шо ніхто його не кусав і шо насправді у нього в Києві, на ДВРЗ — полюбовниця, а про гомосєків він придумав, бо так би дружина розлучення не дала…
Но дівчатам баки так просто не заб’єш!
Вопщім, відпустили його коли вже свідомість втратив і міліція приїхала. Міліціонер послухав, махнув рукою, мол, розбирайтеся, не буду я у ваш гомосексуалізм лізти, мало лі, в самого син підростає. Фельдшер, той вопщє побоявся до баб підходить.
Вопщім, забрала Катя Івана додому.
Місяць вихожувала від укусів. Но він, як ходить начав, все одно втік у Київ до полюбовниці. Ну, вже тоді Катя на аліменти подала і стала зустрічатися з розводним однокласником.
І, кстаті, на всякий случай сміття вже сама завжди виносила.
Отаке.
Руслан Горовий
